Знову вечір, знову сумно,
Знову я біля вікна.
І тебе, і поцілунок
Я прождала до темна.
Потім вийшла до берези
І спиталася: «Чого
В цьому світі величезнім
Немає щастя мойого?»
Тут спустилася на землю
Біла ангел, наче сніг,
І мої питання милі
Визвали у неї сміх.
Подивилася на мене,
Опустивши крила вниз,
І спитала гордовито:
«Нащо він тобі, той лис?
Хитрий пагубний хлопчина
Лиш з одним в думках своїх?
Нащо ти його впустила
В серце, в душу, на поріг?»
Ледве рота я відкрила,
Ангел знову почала
І мене по моїй долі,
Мов по стежці провела.
Я пізнала, що ніколи
Одинока не була,
Що людина, серцю мила,
Зовсім поблизу жила.
І в кінці свого візиту
Ангел так відповіла:
«Доки є надія в серці,
Ти, дівчино, не одна.»
Я прокинулась раптово
І відчула, наче біль
Покидає моє серце,
Як і ангел відлетів…
13.12.08
Та мнича розмова
© Copyright: Кира Матросова, 2012
Свидетельство о публикации №112032107036
Свидетельство о публикации №112032107036
Рецензии