Не почула і зачинила вікно.
Засипало світло-сірим світлом.
Я мрію, живу, відчуваю давно
і міряю подих у мілілітрах.
Ти викинеш чорні прадавні журнали,
у котрих записаних наше життя?
І знову засяють зневажливо кали,
розтанувши келихом для пиття.
Три зіроньки написані на екрані
але вона лиш одна!
Я помираю.
Ти - ще жива.
Сумно й, на диво, спокійно чомусь.
У мріях не мчуся до ідеалу.
Просто угору, бо ж задихнусь
все-таки я уже помираю.
Прошу одного - невспиущого часу.
Я вже не боюсь не встигнути.
Ви бачите: там забирають нашу
чашу, до дна ще не випиту.
На жаль, уже спалено чуже піаніно
і в душі забуття уже закипіло.
Я втікаю. Шкода?
Ти не почула
© Copyright: Николай Клитовченко, 2012
Свидетельство о публикации №112032110627
Свидетельство о публикации №112032110627
Рецензии