Янгол

В долонях ховай закривавлене серце,
Від нього тепер вже користі нема.
Те, що було уже не повернеться,
Тепер ти навіки лишишся сама.
В обіймах безодні ридаєш безкрило,
Зникаєш навіки в просторі нетліннім…
Навіщо надію свою відпустила?
Щоб знати, що значить відчуть себе вільним…
В вогні каяття ти шалено згораєш,
Поламані крила обернуться в сон…
Немає душі і вже не відчуваєш,
Як обіймає прозоро неон…
Проносяться маски з скляними очима,
Холодні, безжальні, їм діла нема…
Тепер ти без серця уже не людина…
Лиш дух, який скоро поглине пітьма.
У стінах з металу легких, непорушних,
Стискаєш у пальцях невидиме скло.
Згадаєш той час, де душа –  не заручник,
Той світ, де кохання раніше жило…
Троянди заплачуть за ніжністю сили,
За почуттям, що згасає щомить.
Ти серце на камінь в собі замінила,
На камінь, що зараз так сильно болить…
Проходиш по краю доріжки із ночі,
Усе, що було ти жадаєш забуть…
Віддатись весні і заплющити очі,
З усмішкою раз і навіки заснуть…