День з буття вислизає,
Як задавнений спомин.
Поміж зорь випливає
Срібний місяця човен.
І його сива хмара,
Наче хвиля, колише...
Ген, кажан, мов примара,
Розіп`явся у тиші
Над верхівкою даху.
Раптом - каменем, долі!
Потім - зринув, і птахом
Покружляв - та й поволі
Зник у темряві ночі,
Лише крила змигнули.
Як не бачили очі,
І як вуха не чули.
Лише дзвінко цикади
Тишу переривають:
Ніч приходить до влади -
От її і вітають.
Вечiр
© Copyright: Наталья Мироненко, 2012
Свидетельство о публикации №112031900862
Свидетельство о публикации №112031900862
Рецензии
Дякую)). Я віршую і українською, але мало, хто її тут розуміє.
В вдячністю))
Наталья Мироненко 30.10.2013 00:36 Заявить о нарушении
В вдячністю))
Наталья Мироненко 30.10.2013 00:36 Заявить о нарушении