Для нього...

Ти тінь, міраж, ефірна мрія
У ефемерності буття.
В очах останній вогник тліє,
Чекає марно краплю співчуття.
Ніхто нікому не потрібен,
Ніхто тебе не захистить…
Нема надії з кимось рідним
Віджити цю останню мить.
Мов Сонце-Фенікс спопелитись,
Погаснуть швидко, без жалю.
О Серце! То не дай пролитись
Сльозам з очей моїх, молю!
Кохання й дружба – лиш вистава,
Фарс недотепний масок та тіней.
Смішна трагедія обставин:
Ти – Еврідіка, він – Орфей.
Відкрий свою зчерствілу душу
Тому, хто грає краще всіх.
Тому, хто спокій твій порушив,
І попіл тліючого серця запалити зміг.
І знов життя крізь пальці протікає,
Летять хвилини, наче у годиннику пісок.
Ми всі по Всесвіту блукаєм,
Бо вмерти не прийшов ще строк.
У Вічності не знаєм щастя,
Надію маємо на кращий світ.
А залишаєм після себе,
Лиш на могилі квітів цвіт.
Душа земне покине тіло,
Котре обернеться у тлін.
Злетить на небо янгол білий,
Почувши поховальний дзвін…