Мов сльоза насторожена просинь.
Облітає журбою багрянь.
Осенію, вростаючи в осінь,
Зачіпаю невидиму грань,
За якою життя відбулося.
А дорога (тепер вже стежина)
Ще замріяно дивиться вдаль:
Де ти, диво-гора? Де вершина?
Лиш калюжі блищать, як емаль,
Лиш усохлі осот, конюшина...
Та старезна верба коло ставу,
Що мої пантрувала роки
І надію гойда золотаву,
Наче внука мого, залюбки,
І скрипить, і зітха без угаву...
18.03.2012
Мов сльоза, насторожена просинь...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2012
Свидетельство о публикации №112031811608
Свидетельство о публикации №112031811608
Рецензии
Гарне і сумне...
Не душею осенію, тілом,
А душа, дивись, вже понеслась.
Он як викрутаси робить вміло,
З нею знов на гори піднялась!
Я сюди так залюбки мандрую...
Як закрию очі - неба вись!
А картини тут які малюю...
Ти зі мною в небо піднімись!
Усміхнись, розправ похилі плечі,
Подих на всі груди і вперед
(Не бери з собою зайві речі),
Там, у Бога, молоко є й мед!
З повагою!
Людмила Дзвонок 21.03.2012 01:20 • Заявить о нарушении
Не душею осенію, тілом,
А душа, дивись, вже понеслась.
Он як викрутаси робить вміло,
З нею знов на гори піднялась!
Я сюди так залюбки мандрую...
Як закрию очі - неба вись!
А картини тут які малюю...
Ти зі мною в небо піднімись!
Усміхнись, розправ похилі плечі,
Подих на всі груди і вперед
(Не бери з собою зайві речі),
Там, у Бога, молоко є й мед!
З повагою!
Людмила Дзвонок 21.03.2012 01:20 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.