Зимно і прикро…
ні сліз, ні пекучого болю,
Все вже минуло,
розтануло, мов уві-сні,
З подихом вітру
лиш спогади плинуть поволі,
Я й не збагнула –
насправді то було, чи ні?
Сивий полин
і біляві ромашки звабливі
Довго чекали
закоханих літніх невдах,
Кілька годин
ми були, як в дитинстві, щасливі,
Сліз не ховали,
шукаючи правди в словах.
Ти цілував
мої хворі натруджені руки,
В коси слухняні
вплітав золоті ковилі,
Гірко зітхав,
а полин – передвісник розлуки
Сивим туманом
стелився до ніг по землі.
Смак полину
на устах розчиняється довго,
Я відчуваю
нестерпну його гіркоту,
В нашу весну
я давно не шукаю дороги,
Лиш проклинаю
жіночу свою самоту.
Сивий полин
© Copyright: Ольга Карташова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031709901
Свидетельство о публикации №112031709901
Рецензии