Давай повернемо на мить
Оте, давно минуле літо,
Де наша доля й нині спить,
Журбою-тугою сповита.
У той вишневий холодок,
Де божевільний подих м’яти,
Заполонивши весь садок,
Зумів два серця поєднати.
Де щебетав маленький птах
У світанковім верховітті,
І доспівали на устах
Солодкі вишні соковиті.
А ти пожадливо спивав
Вишневий сік із вуст дівочих,
І час від часу жартував,
Що серце виплигнути хоче.
Чи від вишневого смаку,
Чи то від м’ятного розмаю
Ми почувались у садку,
Як двоє, вигнаних до раю…
Живу без тебе вже давно –
На самоті, як у сум'ятті
І допиваю, як вино,
Любов, настояну на м’яті.
***
© Copyright: Ольга Карташова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031708492
Свидетельство о публикации №112031708492
Рецензии