Я йду до осені, втрачаючи тепло
і мрії про любов свою останню,
А може й першу, бо не відчуваю
на серці туги більше ні за ким…
Згоріло літечко, неначе й не було,
і вже літа – мов вівці на закланні
Бо пролісків у жовтні не буває,
а листопад – то тільки сизий дим.
Опале листя тліє безпорадно,
рясним дощем омите понад вечір,
І тільки осінь здатна так зухвало
всі сподівання звести нанівець.
А теплі дні – веселі і принадні,
вже не для мене, бо давно на плечі
Сумним плащем мої тумани впали –
я в листопад рушаю навпростець.
***
© Copyright: Ольга Карташова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031708469
Свидетельство о публикации №112031708469
Рецензии