Балада про двох лебед в

В. Висоцький.

Балада про двох лебедів.

Хутчіш! Вже сурми заревли
І ревом кваплять лови.
Мисливці в душах натягли
Тятиви жил волових.

Забави людям до снаги,
Несхожі – завжди вороги.
Мчать стріли із безодні.
Стрільці на влучність мастаки,
І смерть двом лебедям, яких
Повінчано сьогодні.

Вона жила під сонцем. Там
Лік зір не має ліку.
Туди під силу лиш птахам,
Літаючим од віку.

Злети, і два крила розкинь
В густу і тріпотливу синь,
Пливи по Божих схилах,
Де лиш Безмежне має суть,
І куди янголи несуть
Людську печаль на крилах.

Та двом від долі не втекти,
В ній щастя – мить єдина.
Дзвенить, дивуючи світи,
Їх пісня лебедина.

Крилатим янголам рідня,
З небес на землю серед дня,
За небезпек причастям,
Вони прямують. А з-за стін
Слідкують з пильністю за тим,
Щоб вкоротити щастя.

Вже витирають піт з чола
Падіння винуватці.
„Мить, зупинись!” Земля мала,
Молитвам не збуваться.

І, мабуть, слід їх дальший шлях
В віршах шукати і піснях –
Щасливців на годину.
Бо, хоч і падали дониз
Із неба сьомого вони,
Та все ж по небу линуть.