Їй саме стільки, скільки Мойсей водив свій народ пустелею.
Вона сама – розсипаний в молодості пісок.
Їй вже давно бракує сили когось водити.
В її скрижалі не надсилають хороших звісток.
(Зневірена жінка пече сильніш полуденного сонця.
Зраджена жінка кусає отруйніше кобри.
Рідна жінка, як падає, тягне з собою
І кожне слово своє вкрашає наміром добрим.)
Мій Мойсей обрікає себе на сто років самотності й тиші.
Його народ разом із ним помре біля злотих воріт.
Кажуть, бог був правий, коли знищував першу жінку,
Бо –дцять тисяч років потому і досі у всьому винна Ліліт.
Мойсей
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112031505127
Свидетельство о публикации №112031505127
Рецензии