Весна моя літ двісті як скінчилась,
Зима - панує стільки ж, мабуть, літ,
О, осінь, вчора ти мені наснилась,
Ти знівичила літа буйний цвіт.
Мордуючи ножами літогубства,
Ти віхолою витанцюєш сніг,
Що покривалом вічного облудства
Поранення замаскувати зміг.
Стрімким потоком спраглої відлиги
Струмок весни виповнює собою
Вибоїни в серденьках вічнокригих,
Не в праві ті хоч одпочить від бою.
***
© Copyright: Катерина Зайцева 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031400098
Свидетельство о публикации №112031400098
Рецензии
