Добромира

      
  Галичина. Карпатський край.
 Стрункі смереки рвуться в небо.
 Чарує в горах трав розмай,
 І від людських сердець так тепло!

 Там Прут гнучким потоком б'є,
 Біжить, вмиваючи каміння.
 На землю сонце щедро льє
 Добром і ласкою проміння.

 Серпанком закрутився шлях,
 Дістав у горах небо синє.
 Живуть легенди у серцях
 З тих давніх днів і до віднині.


           -   2   -

 На Івана на Купала було свято:
 Біля річки на березі молоді багато.
 Веселилися, співали, хоровод водили.
 А як стало вечоріти – вогонь запалили.

 Пролітали білокрилі над ними лелеки.
 Укривали тінню берег високі смереки.
 І з усмішкою дивились величні Карпати
 Як дівчата заходились віночки сплітати.

 Плили річкою віночки, свічки догорали.
 Тиху пісню про кохання дівчата співали:

 "Ти пливи, пливи віночку далі, в полонину,
 Неси щастя моє й долю, та не на чужину!
 Біля матері і батька квіткою зростала.
 Не дай Боже, на чужину, щоб я там зів'яла!
 Ти пливи, пливи віночку, тільки недалеко:
 Хай дасть долю мені рідна Україна ненька!"

 Ніч наблизилась до ранку. Зорі догорали.
 Добромиру, княжу доньку, чужинці забрали.
 В стороні вона стояла – на свято дивилась.
 І незчулась, як в полоні сама опинилась:

 Так зненацька налетіла ворогів навала –
 Той жених, якому тричі вона відмовляла.
 Вже й батьки її хотіли за нього віддати,
 Тільки донька не хотіла край свій покидати.



             -   3 –

 За кордоном, у маєтку готується свято.
 Запросили на весілля вже гостей багато.

 Наречена – Добромира , служницю благає:
 - Відпусти, бо тут на мене нещастя чекає!

 Не коханий, осоружний мені наречений.
 Хай багатий він і красень,
                молодий та чемний.
 Та не маю я до нього ні крихти кохання.
 Відпусти, бо не діждусь я, мабуть і світання!

 Я зів'яну, наче квітка, на землі-чужині.
 Нема щастя у полоні, у чужій родині!

                -  4    -

 Умовила таки. І служниця,
 Взявши кусок сиру,
 До чаклунки у світлицю
 Веде Добромиру.

 Сир – як плата. Зла чаклунка,
 Глянула їй  в очі,
 Бере зілля із пакунка,
 Щось над ним шепоче.

 Чорний відвар готувала,
 Княжну напувала.
 Потім тричі приказала,
 Щоб птахом та стала.

 Грім ударив, блискавиця
 Небо розірвала.
 Княжа донька – чорна птиця,
 Галкою стала.

 А чаклунка, стулив віки,
 Сміхом заходилась.
 Прокричала, що навіки
 Так вона лишилась!


                -  5  -

 Чорним птахом летіла додому
 Княжа донька, яка не скорилась.
 Дощ і вітер збивали додолу,
 Втома відчаєм в серце вселилась.

 Не звернула. До замку влетіла,
 Сіла біля віконця матусі.
 Склала чорні утомлені крила:
 Мати серцем відчути щось мусить!

 Та не спала – на доньку чекала,
 Що забрали в полон чужі люди.
 У гаю, де щоденно гуляла,
 Виглядала – чи там вона буде?

 Бачить галку вона на віконці –
 Не сполохалась та, не злетіла,
 Чорні очі блистіли на сонці,
 Наче мамі відкритись хотіла.

 Защемило в душі, лягла туга –
 Серце матері доньку впізнало!..
 Та уже із-за чорного Буга
 Військо враже на них наступало…


                -  6  -

 Били, різали, люто знущались.
 Цілі села вогнем попалили.
 Коли сонце над лісом піднялось,
 Княжий замок вони обступили.

 І тоді зграя галок зібралась.
 Наче хмара, вони налетіли:
 В очі ворогу дзьобом впивались.
 Били крилами, аж шаленіли!

 Добромира вела за собою,
 Бо свій край захистити хотіла!
 І незчулась, коли під ногою
 Вже земля була! Руки – не крила!

 Чари злої ворожки пропали!
 Бо є сила за них іще більша:
 Не для користі, не ради слави,
 Від усіх почуттів в світі  вища –

 Та любов, що до рідного краю
 Із народження з нами назавжди:
 Світ від дому і до небокраю,
 Світ пісень колискових і правди.

 Щира дружба, тепло і довіра
 Там, де мати-земля породила.
 Та любов є надія і віра,
 Що дає нам і силу, і крила.

 Що бентежить серця і чарує,
 Кожну мить перетворює в казку.
 І любов'ю серця нам гартує,
 Віддаючи душі свою частку!


             -   7   -
 Галка чорна на гербі,
 Золота корона.
 Чи в задумі, чи в журбі:
 Земля згадок повна.

 Сплинув час, немов вода.
 Обміліли ріки.
 Тільки пам'ять поверта
 В ті часи. Навіки

 Залишилась у серцях
 В силу землі віра:
 Та легенда – чорний птах,
 Галка – Добромира…