Припали верби до води.
За руку тягне луг калину.
Осіння днина без журби.
Пере у сонці сорочину.
Благословенням листопад
Услід за жовтнем поспішає.
І в золото одітий сад
Так неохоче лист скидає.
У мріях губиться сльоза.
І відстань тане мов сніжинка.
А поросль серця молода
Кохання зрить! Загадка - жінка…!
Припали верби до води
© Copyright: Людмила Васильчишина, 2012
Свидетельство о публикации №112031404301
Свидетельство о публикации №112031404301
Рецензии