Минають ночі, пролітають дні,
А час розлук лишається неквапним.
Цей світ давно не уміхавсь мені,
Відколи звичне перестало буть привабним.
Шляхами автострад мого життя
Щомрії їздить вічнеє шаленство,
Породжує у голові сміття,
Душі і серденька міцнішає братерство.
У підземеллі сокровенних мрій
Чатує ненажерливий неспокій.
Втамовуючи спрагу хибних дій,
Я опиняюсь в прірві надглибокій.
І зіткненнями тектонічних плит
Тріщать думки, мов хор антагоністів,
І мозку непорушний моноліт
Не терпить почуттєвих пародистів.
У пiдзхемеллi сокровенних мрiй
© Copyright: Катерина Зайцева 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031400028
Свидетельство о публикации №112031400028
Рецензии