Занеси мене у свій щоденник, і полиши там, між рядків,
Як засушену квітку навіки, між сторінок, як згадку, засуши,
Як закладку, як пам'ять свою, від якої немає ліків…
Хочеш – викинь, але я прошу – збережи.
Тупість рідкісна, я граю щоночі за команду, що от-от програє,
Свої думки намагаюся стерти старим ластиком у голові,
Та чомусь ця дурня, трясця їй, мене не полишає,
Хочеш – вбий мене, але краще - відійди.
І навіки-віків, може й більше,
Клята книжка лежатиме в торбі безпричинного смутку,
Віддячимо всім за увагу, хто краще, хто гірше,
Вирішуватимуть люди Здобутку.
Вже всьо... десь там м й дах!
© Copyright: Алиса Шатова, 2012
Свидетельство о публикации №112031209417
Свидетельство о публикации №112031209417
Рецензии