Тоска по родине!.. М. Цветаева в укр. переводе

Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно —
Где — совершенно одинокой

Быть, по каким камням домой
Брести с кошелкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.

Мне все равно, каких среди
Лиц ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно —

В себя, в единоличье чувств.
Камчатским медведем без льдины
Где не ужиться (и не тщусь!),
Где унижаться — мне едино.

Не обольщусь и языком
Родным, его призывом млечным.
Мне безразлично, на каком
Непонимаемой быть встречным!

(Читателем, газетных тонн
Глотателем, доильцем сплетен...)
Двадцатого столетья — он,
А я — до всякого столетья!

Остолбеневши, как бревно,
Оставшееся от аллеи,
Мне все — равны, мне всё — равно;
И, может быть, всего равнее —

Роднее бывшее — всего.
Все признаки с меня, все меты,
Все даты — как рукой сняло:
Душа, родившаяся — где-то.

Так край меня не уберег
Мой, что и самый зоркий сыщик
Вдоль всей души, всей — поперек!
Родимого пятна не сыщет!

Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И всё — равно, и всё — едино.
Но если по дороге — куст
Встает, особенно — рябина ...

1934

_______________________________


Сум за вітчизною! Давно
Даремна, викрита морока!
І абсолютно все одно —
Де — абсолютно одинокій –
 
Мені бувати, й де слизький
Шукати шлях з кошем базарним
Мені до дому, він бо мій
Лиш як лікарня чи казарма. 

Однаковісінько, в яких
Гарчати левом полоненим
Клітках мені - з оточень всіх   
Із серцем витиснуть нужденним -

В одноосібність  почуттів.
Де я ведмедем без льодини
Не уживуся (хто б зумів?),
Принижуватись де - єдино.

Не звабишь мовою мене,
Якої заклик – рідний, звичний.
На жодній мові – все одне -
Мене не зрозуміє стрічний! 

(Читач отой, газетний дзвін
Ковтає що, в пліток лахмітті…)
Двадцятого століття — він,
А я — до всякого століття! 

Колода остовпіла я,
Залишена що  від алеї,
Мені всі — рівні, аж ніяк
Мабуть вже не зніяковію

І від ріднішого мого.
Ознаки всі з мене, відмітки,
Всі дати — начисто зняло:
Душа, що і не знає - звідки. 

Так край мене не уберіг
Мій,  що і сищик – гайда! -
Уздовж душі, з усіх боків
Її - родимих плям не знайде! 

Всяк дім - чужий, всяк храм - пустий,
І рівно - все, і все — єдино.
Але як раптом кущ малий
Встає, а надто ж — горобина…


2012

иллюстрация: Zyablov Yaroslav, 2004