Де ж Ви, братики-козаченьки,
Де ж Ви заблукали?
Чи життя своє згубили,
Чи горя зазнали?
Де шукать Вас, у дорозі,
Чи в чужому полі?
Знаю що й сьогодні
Ми знову у неволі.
Розлетілися брати
По усьому світі.
І немає щастя нам,
Бо ми Богом биті.
Повернемось, козаки,
До рідного краю.
Де чарівні ті пісні,
Що з дитинства знаєм.
Де жінки, як маків цвіт,
Де так сонце світить.
Зміним там зміст небуття,
Насаджаєм квіти.
Бо соромимся рідні,
Підростають діти.
Що залишим дітям ми,
Де майбутнє наше?
Запитаємо, брати,
Хай нам хтось розкаже.
Як у очі заглянуть,
Тим братам-героям?
Що пильнують із небес,
За сучасним горем.
Що віддали все життя,
Щоб нам посміхнулось.
Щоб ми мріяли, жили,
Так, як відгукнулось.
Хай їм сяють ті зірки,
Що в рідній сторонці.
Всесвіт душі їх святі,
Богом нам дарує в сонці.
Але треба нам усім,
Мати ту угоду,
Що ми, братики мої,
Козацького роду!
Де ж Ви, братики-козаченьки?
© Copyright: Валерий Герасименко, 2012
Свидетельство о публикации №112031101385
Свидетельство о публикации №112031101385
Рецензии