Ф лософ я життя

    ФІЛОСОФІЯ  ЖИТТЯ


А правду кажуть,кращий лікар - час.
Давно покинуло кохання нас,
Та й до сьогодні, завдяки часу
Покірно я тягар життя несу.

В години скрути я пишу вірші.
В мої вірші вкладаю біль душі.
Від того болю серце плаче, квилить,
Бо ні з ким поділить, немає кому вилить.

Немає ліків вгамувать той біль.
І не послабить болю навіть хміль.
Ти поряд, та в годину не легку
Тримаєш своє серце на замку.

Не дозволяєш ти себе тривожить.
Чужі тобі мої переживання.
Кохання щире все здолати може.
Я - жінка. І земні мої бажання.

Ти поруч був, та жив без почуттів.
Чого ти від свого життя хотів?
Хоча б в собі ти розібратись мусив
Та, попри глузд здоровий, мене мучив.

Я зрозуміла - без емоцій ти,
Без цілі. То ж, благаю, відпусти
Мене з своєї кліточки на волю,
А сам влаштуй,як бачиш, свою долю.

Для мене твоя клітка затісна,
У ній не можна розгорнути крила,
Тому і сповідь ця моя сумна.
В тобі відсутня чоловіча сила.

В людини має буть якась мета,
Хай не висока, хай земна, проста.
Намічених вершин щоб досягти
Шляхом тернистим маємо пройти.

Ти зрілий чоловік. Час зрозуміть
Вже досить в небі журавля ловить.
Міцніш синицю у руці тримай,
Не молодих років своїх не гай,
Бо краще розлучитись, жить порядно, чисто,
Ні ж мать сім"ю, в якій немає змісту.

Ти вже в літах і зрозуміть пора -
Життя не жарт, не театральна гра.
Життя - складний урок. Воно нас учить
І ми не в праві далі себе мучить.

Колись,у непорозумінні, не у сварці
Я йшла. Ти не подав мені руки.
Я й до сьогодні ставлю запитання
Чи всі жорстокі, як і ти, чоловіки?

Чи, може,є шляхетні, благородні,
Що здатні самовіддано кохать,
Є щиросердні, мужні, справді годні
Переживання ближніх розділять.

Такі, що п"ють кохання до краплини
І для яких життя найглибша суть,
Щоб у сім"ї був лад, то і перлини
Й себе дружині в жертву принесуть.

Такі, що не відбудуться байками,
Порядність ні на що не проміняють,
Відстоять честь дітей, дружини, мами...
Такі, що гордість, мужність, волю мають.

Питання є. А відповідь? Нема.
Я одинока. Ніч...А ніч німа.

Не довелось любові випить чашу,
Її розхлюпав ти і не зберіг,
А я чогось чекаю, нащось плачу...
За двері - щастя. Пустка на поріг.

               14.10.96