Закрутила в полі завірюха,
вітер віє, як голодний вовк,
загорівся рятівничим кругом
калиновий диво-маячок.
А довкола все біліє сніжно:
небокрай, мереживо гілок...
Тільки не згасає вічно
вогнище калини, наче кров.
Невгамовний вітер гне дугою
гілля на калинових кущах.
Підійди, торкни його рукою -
забринить сльозою на очах.
І коли затихне завірюха,
змовкне вітер, як мала дитина, -
запалає рятівничим кругом
сонечком напоєна калина.
Калина
© Copyright: Надежда Кушнир, 2012
Свидетельство о публикации №112031007180
Свидетельство о публикации №112031007180
Рецензии