Роздуми в долонi слухача

Рене-Кассен*... Ле-Аль*, а в нім “Слухач”*** –
Чи достеменно чує пульс Парижа?
Чи бачить вухом весь підземний плач
Крізь гам життя, яке насправді – тиша?

А, може, він втішається, що Ліст
У Сент-Есташ****, ( там час спинивсь, напевно),
Будує музикою в Небо міст?
Розлука й біль кудись зникають  ревно.   

В долоні з каменю німіє дух,
І щось бентежить до сльози сакральне,
В нім творча сила переходить в рух –
Буття і Небо, мрія і реальне.

Лише одне не притаманне – злість!
Із ВЧОРА в НИНІ – в сивій суті ватра.
Бургундський камінь, чи космічний гість?
І знав митець  – це “Вухо” чує ЗАВТРА.

*  площа в Парижі
**  квартал в центрі французької столиці
*** одна із назв скульптури Анрі Міллера, ще її називають “Вухо Парижа”, “Слух”, “Підслухувач”, просто “Вухо”.
****  назва церкви


РАЗМЫШЛЕНИЯ В КАМЕННОЙ ЛАДОНИ
(вольный перевод экспромтом)

Рене Кассен, Ле-Аль, а в нём «Слухач» -
Столетья слышит бойкий пульс Парижа,
И видит ухом под землёю плач.
Сквозь сует слой, над ним – молчанья крыша.

А, может, слышит как, играя Лист,
Стирает «Гранской мессой» боль разлуки?
Из храма рядом, (Время – чистый лист),
Всё выше дух – и всё счастливей звуки…

В ладони каменной немеет дух,
Щемит в груди от власти сил сакральных:
Прозренья миг, наитие, испуг?
Плетенье снов мистически астральных.

Нет только чувства, что рождает злость.
Огонь спелёнатый вчера – сегодня твёрдый,
Бургундский камень или с неба гость?
И чует «Ухо» Вечности  аккорды.