Сліпець! Амуре, клятий, що ти робиш!
Заслав мій зір оманою брехні:
Краса, яку нічим ти не підробиш,
Тепер вже опиняється на дні.
Від того, що сліпий я, мною граєш:
Я серед тисяч інших кораблів
Заходжу в порт - а ти забаву маєш...
Закований я путами зі слів.
Чому я прийняв витоптане поле
За молодий, насичений тюльпан?
І де була ти, безсоромна воле,
Що у раба мене спустила сан.
Від того, що здурманений тобою,
Брехнею хворий я, немов чумою.
Сонет 137 Шекспiр
© Copyright: Сефариан Римидолов, 2012
Свидетельство о публикации №112031001622
Свидетельство о публикации №112031001622
Рецензии