Освiдчення

Я зараз сів,щоб думки свої скласти
До купи,бо нема куди тягнуть,
Про почуття тобі свої сказати,
Точніше,викласти на паперці цім суть.

Я видаюсь тобі цікавим і смішним,
І враз серйозним можу дуже стати,
Людей читаю,наче ті книжки,
Та от тебе не можу так пізнати...

Можливо,видаюся не гнучким,
І що майстерністю акторською пишаюсь,
Та у душі,на справді,гіркий дим...
І ким я є по суті,сам не знаю...

Твоя довіра мені лестить,як нектар,
Ти вмієшь слухати,а я почутим бути,
В тобі я відзнайшов свій ідеал,
Але не впевнений,чи хочешь це почути...

Я відчуваю,що потрібна мені більш,
Ніж я тобі,як ті суспільні ліки!
Хоча,хто знає,може перегнув
І ми потрібні одне одному на віки...?

Моє кохання з кожним днем росте,
Хочу потрібним бути,ніжно обіймати,
Тонути в насолоді ясних днів
І в спокої від щастя потопати!

В очах твоїх розтанути я мрію,
Під голос ніжний мрію засинать,
Окутаний теплом твоєї думки,
В обіймах твоїх ніжних заблукать...

Коли від тебе забира рутина
Цієї повсякденної гонитви,
Не можу відзнайти собі кута,
Де міг від цих думок би відпочити...

Я бачу в небі пташку - то є ти,
Така ж легенька,вільна і примхлива!
І під тобою пролетають в низині
Маленькі копіїї людського "неважливо"...

В осінніх квітках бачу настрій твій,
Такий же він минливий,як погода,
Забарвлення дерев - це колір твій,
Та цяточки в очах твоєї згоди!

Чим далі відстань,тим сильніший гнів!
Я так ненавиджу примхливості роботи!
І в підсвідомості бушує буревій,
Стискає серце,неможливий навіть подих!

І разом з тим,думки про тебе надихають,
Хоча й повільніше спливає час...
Ментальні ниточки потай тримають,
Та й неважлива відстань вже для нас.

Але з тим звичка є в мене цікава:
Я намагаюсь всюди позитив знайти!
Можливо в чомусь вона і погана,
Та легше з нею складнощі пройти!

Лише коли ми поруч - посміхаюсь,
У всьому намагаюсь догодить,
Усе ж таки ти створеня для мене
І кращої за тебе не знайти!