К годовщине Т. Г. Шевченко

ДУМА ПРО ТАРАСА
/Козацький сон/

1.   У РАЮ

Вусатому козаченьку
Гарний сон приснився:
Пішов правду в світ шукати –
В раю опинився.

Там пророки засідають,
Ті, що вболівали,
За Вкраїну рідну неньку
Життя віддавали.

Там і Довбуш , і Петлюра,
Бандера, Грушевський,
І Франко, і Українка,
Там і Котляревський.

Там Хмельницький з Мазепою,
Кармелюк - сірома.
У розшитих сорочках
І в раю, як дома.

У раю знайшлося місце
Усім небайдужим…
Бідолах – не перечислиш! –
Їх багато дуже.

Сидять усі там, сердеги,
Думають, міркують.
Там у них Тарас Шевченко,
В раю, головує.

Вони в раю в сім’ї вільній
Всі товаришують:
Україну звеличити –
Гуртом їх турбує.

Козаченько поклонився
Й пожалівся гірко:
- Безталанна Україна!
Терпіти їй скільки?  –

До Шевченка, як до бога,
Звернувсь козаченько.
Небораці за Вкраїну
Зболілось серденько.

Тарас грізно подивився –
Мов ревнув ревучий:
- А ви клятих запроданців
Та й скинули б з кручі!

Тих, що здерлися до влади,
Що верзуть аби що,
Незароблених гарбають
Десятками тисяч!

На портрет, як на ікону,
На мій поглядають,
А самі, як пси погані,
Брешуть й не вгавають!

Обирають, розоряють,
Мріють панувати,
У кайдани бідолашних
Прагнуть закувати.

Проженіть їх з України,
В кого кров ворожа!
Свята справа! В святій справі
Бог вам допоможе!

Ви тому і безталанні,
І розуму збуті
За гріхи, що множите,
А мали б спокути.

Людей добрих не цурайтесь.
Мови поважайте,
Та про рідну свою мову
Ввік не забувайте.

Огляніться ж кругом, люди!
Своє все забуте.
В чуже все навколо,
В чуже все закуте!

Чужий одяг, чуже їдло,
Чужа мова, звички.
Вже й води, мабуть, забули
Який смак з кринички!..

Тарасові козаченько
Вклонився у пояс…
…І до чесної громади
Звернувся у голос:
 
- Разом треба поставати!
Кайдани порвати!
Оті самі, що поганці
Скували для брата!


2.  У ПЕКЛІ

Вусатому козаченьку
Доля усміхалась.
Не кожному у сні навіть
У раю літалось.

Чи то ґедзі налетіли,
Чи шелеснув вітер –
Козак мало не проснувся:
І потилицю почухав,
І піт з лоба витер.

Та не пора. На бік другий
Тільки повернувся –
І враз в пеклі опинився,
А як, і незчувся.

Не таке воно, те пекло,
Як його малюють.
Козак добре приглядався:
Хай люди почують.

Казанів нема з смолою,
І не смердить сірка.
Нема й чортів з кочергами,
Порожнеча одна кругом,
Як то кажуть – дірка!

Прислухався козаченько –
Ніби стогнуть люди.
І не десь, зовсім близенько.
Стогнуть звідусюди.

Пропасниця! Гірко плачуть,
Скаржаться на долю.
Та людей козак не бачить –
Одні тіні кволі.

Дививсь, дививсь козаченко,
Аж очі зболіли.
І не зчувся, як остався
Сам уже безтілим.

Одна душа стоїть гола,
Ніякого виду.
Хоч би що-небудь лишилось,
Як кажуть, для стиду.

Нема. Світить душа гола,
Як правда буває:
Куди її не ховаєш,
Вона виглядає.

- Краще вістря шила коле
Правда панам в очі!
- Цур! Кому?
- Хто здерся вгору,
Хто правити хоче!

- Хай їм коле!
- Хай болить їм!
- Щоб й вони стогнали!
- Щоб поганці оті ситі
Покою не мали!

Ось таке душа козацька
Стоїть в пеклі й слуха –
Українська! Рідна мова! –
На обидва вуха.

Про державність України,
Яка відбулася,
Безтілесний один чеше,
І не забоявся.

Та хіба чортів боятись,
Коли ти вже в пеклі?
А той правду-неньку чеше
І слова не збреше:

- Це вам брешуть!
Обіцяють комори пшениці,
А самі хліби державні –
Під свої сідниці!

Запихають! Не нажерлись!
Не напхали в пельки!
«Голопузів прогодують
Якось ті Омельки!» -

Насміхаються над вами.
Розводять руками:
«Ми не вміємо так жити
З нашими пузами.

Ми збудуємо майбутнє!» -
Терпіти вмовляють.
Все сьогоднішнє під себе
Горнуть! Все гарбають!

«Ви – колись!? – ще заживете,
Як ми вам збудуєм!
Ще держава молода в нас!
Ми ще покеруєм!»

Добре знають лицеміри
(За себе ж печуться!)
Сотні літ, як українці
У злиднях товчуться.

Вже років й років державі
Слід би розквітати!
Це б правителів брехливих
Вкраїні не знати!..»

Таку слухав козаченько
У пеклі промову.
І незчувся неборака
Як втілився знову.

І прокинувсь… Чий був голос?
І такий пророчий!
Це Кобзар наш – сам Шевченко! –
Різав правду в очі.

1996-1997рр.