Наш потяг рушає од перону,
Ми їдемо в далекі краї.
Шукати найкращої долі,
Доводиться нам в чужині.
Чоловік – кохану залишає,
Батько – дитя покидає.
Сини – сестер своїх та мам,
Лишають на наругу «маркунтам».
Хто повернеться, хто ні,
Не солодко усім на чужині.
А їх чекають, виглядають,
Батьки не сплять, а лиш зітхають.
Коли повернеться синочок?
Не один пройшов вже рочок.
Як він поїхав в чужину,
Змахнула мати зо щоки сльозу.
Дружина затужила не даремно,
Відчула серцем…Помолилась ревно.
Щоб повернувся чоловік до дому,
Бо скучила та хилиться до долу.
Народ – як птах у небі сизокрилий,
Святий, могутній, терпеливий.
Поля, луги тебе чекають,
В майбутнє вірять, та страждають.
Колись все зміниться на краще,
Почнемо жити ми - як в казці.
Не може бути все – біда,
І вірю в це і я сама.
Наш потяг рушайе од перону
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2012
Свидетельство о публикации №112030904657
Свидетельство о публикации №112030904657
Рецензии