Промайнуло наше літо,
По стежках життя розмито.
І заріс наш слід травою,
Подекуди – кропивою…
Малими ми не розуміли,
Чому ви мамо побіліли?
Ніколи рідну не питали,
Чого вночі, сльозу втирали?
Хіба до того нам було?
Життя вважалось – полотно.
Перед очима кожен раз,
Ставав святий дороговказ.
Ви все сприймали без образ,
Матуся рідна!
Зрозуміли лиш тепер…
Життя – суворий режисер.
Як птах крилатий нальоту,
Мене чекайте сироту.
Моя ви радість та тепло,
І життєдайне джерело.
Мамо! На коліна стану,
Цілуватиму безперестану.
Мов на ікону дорогу,
Молюсь, гріхи спокутую.
Простіть за все…
В вірші скажу.
Як ви колись , зітру сльозу,
Спішу до вас, я вже іду...
Матуся рiдна
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2012
Свидетельство о публикации №112030804686
Свидетельство о публикации №112030804686
Рецензии