Розмова

 Запитала у бабусі правнучка тихенько:
«Що в дитинстві ви любили: кашку солоденьку,
А чи борщик смакувати теплий з пампушками,
Чи цукерочку смачненьку, чи юшку з грибами?
Може вас також матуся картала частенько,
Що булочку не доїли чи млинчик маленький?»

Із сльозами подивилась на дитя старенька:
« Я дитиною любила все, моя рідненька.
Нас було в матусі троє: я і дві сестрички,
І казала часто неня: «Маю три зірнички.»
Та недоленька немила нашу землю вкрила,
І від голоду страшного всі лягли в могилу.

Мене люди рятували борщем із кропиви,
Лободою годували, з листя хліб робили.
Я зростала в інтернаті тонка, мов билина.
Часто хлопці обзивали: «Жовта соломина»,
А підросла –війна чорна землю обпалила:-
Я сухий окрайчик хліба до серця тулила.

І тепер його вважаю скарбом наймилішим,
Підбираю крихту кожну, навіть найдрібнішу.»
Винувато мала внучка обняла стареньку:
«Не тривожте, бабусенько, ви свого серденька,
Ми вас любимо, рідненька, їжа є щоднини,
 Не допустимо  вже лиха в рідній Україні.

Посміхнулася крізь сльози бабуся дитині:
«хай щаслива сяє доля тобі і Вкраїні».