Ми ще не попрощалися з минулим,
Воно ще з нами тай долає путь .
Мовчу оце, аби мене не вчули,
Бо вернуться – до цюпи заберуть.
Так мислить кожен, і боїться «завтра».
А що сьогодні? – Не чіпай мене…
І ледве тліє, майже гасне ватра,
Де тільки в іскрах полум’я ясне
Утишилося і чекає вітру,
Отого, що повіє з наших душ,
Щоб розбудити те яскраве світло,
Яке чомусь сховали за кунтуш…
Ми ще не попрощалися з минулим…
Тягар
© Copyright: Мария Гуменюк, 2012
Свидетельство о публикации №112030705776
Свидетельство о публикации №112030705776
Рецензии