Цього життя всі прикрості відомі,
Крокують труднощі свій марш,
І за звичай всі дій не свідомі,
І намагання менші за дитячій шарж!
Дитинство наше вічне, поряд з нами,
Але у більшості забуте та саме,
А ми йдемо дорослими шляхами,
Чим далі, тим стає нам більше зле.
Наше сумління, поступово засинає,
Та дух ламається, стає сумним,
Дорослість наша, нас самих картає,
Та серця глас стає німим.
Навіщо це потрібно для людини?
Себе вбивать, щоби у дорослість йти?
В душі гасити відчуття дитини,
Паплюжити все те, чим стати міг би ТИ?
Дорослiшати -???
© Copyright: Дмитрий Лапа, 2012
Свидетельство о публикации №112030600993
Свидетельство о публикации №112030600993
Рецензии