Це кіт-воркіт гостей наворожив.
Таки зумів же, бісове поріддя!
А я ж на цьому світі й не пожив,
А в мене ж нерви, котику, не з міді.
Мені б до перших півнів перебуть,
Бо ж гості навернулися не з кращих:
В очах така підступна каламуть,
Що не вгадаєш намірів нізащо.
Німотна тиша поглядів пустих
Висмоктує живцем із мене душу.
О Господи, благаю, захисти!
Увесь тремчу, та щось робити мушу.
І б’ю навідліг тишу – і нараз
Пощезло все...
Лиш кіт собі муркоче.
Жахливий сон! Запізня ще пора,
Та вже навряд засну цієї ночі.
Це кiт-воркiт гостей наворожив...
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112030603327
Свидетельство о публикации №112030603327
Рецензии
