Удару я, звичайно ж, не чекала,
А ти його майстерно спланував.
І неминуче ніч на землю впала,
Яку і ти, напевно, не чекав.
Осіння ніч... Остання перешкода...
Вона забрала в мене почуття.
Мені себе тоді було так шкода
І втратила я віру у життя.
Я вирішила більше не кохати,
Та час усе поставив на місця,
Втомилася я щастя уникати,
Образа розчинилась до кінця.
Забулася і ніч ота безсонна,
А осінь не навіювала страх,
Нова любов була непереборна
І я тримала Долю у руках.
Та знов душа відчула переміни
І серце калатати почало,
І тиснуть знов на мене голі стіни,
І спокою неначе й не було.
І вкотре осінь стукає у вікна,
Тривожна ніч захоплює думки.
Від слів твоїх давно я вже відвикла,
Згубила я до тебе всі стежки.
Та осінь всі зруйнує перешкоди,
Прошепче мені знов твоє ім'я,
Яке у час останньої негоди
Усім святим клялась забути я.
Осiння нiч
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112030601609
Свидетельство о публикации №112030601609
Рецензии