МІСТО НЕ МОЄ
Тут, мабуть, навіки оселився
Неспокійний дух старовини,
По вузеньких вулицях розлився
Завітав у мрії та у сни.
Ароматом кави по алеях
Плине він у душі та серця.
Не поруш ідилії цієї,
Бо не буде спогадам кінця.
І думки, як бурі, завирують,
Понесуть тебе у давнину.
Їх вітри шаленії почують
І зачеплять болісну струну.
Ось чому не можу я звільнитись
Від нудьги, що спати не дає.
Так чому ж я хочу опинитись
В місті, що достоту не моє?
Може, ти колись сюди приходив
І сидів на лаві у тіні?
Може, ти рядки сумні виводив
І вірші присвячував мені?
Але це – лиш вир моїх ілюзій
І фантазій стриманий політ.
Я за все дістала по заслузі.
Ти змінив мене. Змінився світ.
Тільки місто зовсім не змінилось.
Доля все лишила так, як є,
Щоби знов воно мені наснилось...
Та, на жаль, це місто не моє.
Мiсто
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112030200804
Свидетельство о публикации №112030200804
Рецензии