I викрешує молот жарини
Кожен може стати Пігмаліоном. Або – не стати…
…Тіло жінки, немов орхідея,
Пелюстки розкриває рожеві.
Забуваючи, з ким я і де я,
Відлітаю у мрії травневі.
І здається, митець я. У мармур
Свій різець я занурюю вправно.
Капілярів тонесеньких пурпур
Відкрива мені камінь безбарвний.
Відчуваю пульсуючі вени,
Оксамит поліруючи тіла.
Досконалості прагну шалено,
Тож плекаю тебе, моя мила!
І коханку, і вірну дружину
З небуття я виводжу у світло.
І викрешує молот жарини,
Щоб кохання барвисте розквітло…
2012
I викрешуе молот жарини
© Copyright: Александр Зубрий, 2012
Свидетельство о публикации №112030207788
Свидетельство о публикации №112030207788
Рецензии