…Сиджу, пишу.
Бринить у мозку ліра,
зі струн тече
очищений єлей.
І, мов хробак,
перо в папері діри
гризе від шалу.
Мо’, колись в музей
листок, де опус
мій застиг, мов лава,
здадуть, і люд
побачить, як творив
поет-«блюзнір»?
А критик щось цікаве
у нім розгледить –
задум, мов нарив,
розкриє мій?
І висвітить, лукавий,
принадно все,
що я не говорив?
Сиджу, пишу.
Застрягли пальці в лірі
між струн товстих.
Тож візьму я єлей
змащу чоло.
А пальці? Їм сокиру
у поміч треба.
Щоб вона філей
дурних думок
одним відтяла махом
і біль вогнем
бажання геть спалив
мої нікчемні.
Ось тоді без страху
я написав би
те, що не хотів…
2012
Роздуми пiд час псування паперу
© Copyright: Александр Зубрий, 2012
Свидетельство о публикации №112030204886
Свидетельство о публикации №112030204886
Рецензии