Усе?

Крокую я вперед, без тебе, без підтримки,
Без подивів, без болі, без  чуття.
Та тільки ти не зрозумів зупинки -
Виходять тут не «ми», а ти і я.

Ми різні, ми з тобою не єдині,
Без подиву, без слів і почуттів.
Щось обірвалось в серці на зупинці,
Коли в чужий вагон колись ти сів.

Ти чоловік у тебе сила волі,
Тобі важливі інші почуття,
Ти завжди вірив в чудодійний потяг,
Що приведе мене із майбуття.

Ти був правий, я завжди поверталась,
Та щось у серці болю не щемить.
Чи то жива, чи може я вже здалась,
Чи, може, пролетіла наша мить?

Не знаю, де зупинка, де кінцева,
Чи ти підсів, чи знову промовчав,
Все мов в тумані, в цокотінні клавіш,
Ти був, пішов, чи може почвалав…

Біжать літа, нестримні білі ночі,
Моє чуття підкаже ще не раз,
Що в вечір той,  в ті карловарські ночі
Промиготіло все моє життя.

Я розумію, не вернешся більше  в казку
Хіба то казка? То страшна мара,
Ти назавжди забудеш мою ласку,
А я вже не повірю у життя.