Гречаним цвітом піниться душа,
Цюркоче в серці коників капела,
І величаво сходить,
мов діжа,
Прадавнє сонце, виспане й дебеле.
В зіницях рос мережаться світи,
В них жебонить ранкова прохолода...
Усім єством зачаєно притих
В передчутті останньої нагоди.
Лежу, як тать, сховавшись у траву,
І наслухаю звіром нетерпляче, –
Пахкої рані в пазуху нарву
Та й озирнусь: ніхто, бува, не бачив?
Гречаним цвiтом пiниться душа...
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112022703250
Свидетельство о публикации №112022703250
Рецензии