Рiдна мова

        У зв'язку з намірами скоротити у школах кількість уроків державної української мови на користь інформатики

Це не «искусственный язык»:
Від першокрику немовляти
Вона рахує мудрий вік
Із найдревнішим словом – МАТИ.
Це в ній – волошки у житах,
І шабля поміж хмари блиска,
Стражданням спечені вуста,
І в хаті -- зоряна колиска,
Кохання, пам'ять і вино,
Добром і щедрістю багаті,
І видно душу крізь вікно
У білій полотняній хаті.
Стікає осені бурштин,
Весна розпукується бростю,
Любисток, рута-м’ята, тин,
Хліб-сіль, рушник і любі гості.
У ній -- і мука, і краса,
Свіча надій і крила прагнень.
Стоїть у зорях світлий сад,
І трави -- в росяних смарагдах.
Без неї ми у всі віки
Скотилися б,
                як крапля,
                зникли…
Її терзали хижаки,
Міцні оскалюючи ікла;
Клювали круки і орли,
Та в неї вистачило сили:
Її убити не змогли –
Кладуть живою до могили!
Чия біда, чия вина,
Що йдуть від роду -- як від гурту,
Що мова викида із дна
То покруча, а то манкурта?…
Дивуються з усіх планет
Недбальства чорного основам:
Хіба замінить Інтернет
Душі дитячій рідне слово --
Від матері, від молока,
Від пам’яті бруньок тужавих,
Те, що віками не зника –
Основу нашої ДЕРЖАВИ?
Зі слів вагомих і простих:
Майбутнє, ненька, Україна –
Котрим пожертвувать із них,
Щоб не навчилася дитина?!
Не ми – сумління віщий птах
Відділить зерна від полови –
Щоб не завмерло на устах
Шевченкове палюче слово,
Відлунням чистої води
Лукавий усміх «Енеїди»;
Не ми – так прадіди-діди
Не потерплять хули-обіди.
Людей і бідних, і простих
Учила ненька шанувати
І пригощать -- але ж не тим,
Що можна в МАТЕРІ відняти!
Прокотиться, як вітер,  гук
У жнивний ранок із серпами:
У рідній мові кожен звук –
Наш рід, історія і пам'ять.
Не ми – грозою встане рать –
Бур’ян і лободу пожати.
Бо рідну мову обібрать –
Що рідну матір обплювати!



Фото із Інтернету