Не зламала мене ти,жорстока,
Не знівечила шлях мій тепер
Ти порушила материн спокій,
Що тривожиться від душевних холер.
А я слабша від болю не стала,
Не відмовилась від своїх ідей.
Ти здоров’я,жорстока,украла
І віддала на осуд людей.
Я навколішки стану з душею,
І хустинку від сліз просушу.
Я біль спогадом-щастя заклею,
І прощення у Бога тобі попрошу.
Стукоче дощ-стукоче серце в грудях,
Антонімічно хочу стерти
Вчорашній день,бо учорашні люди-
Віщують в снах мені – померти!
А я життя ще не відчула,
Не скуштувала слово ’’щастя’’
В кохання з серцем не пірнула-
Я не готова на фінальну басту.
А дощ іде,і знаєш..серце досі б’ється
Іскриться у душі мізерна мрія,
Та бачу,що доріжка далі в’ється.
Й на ‘завтра’ Бог дає мені надію.
Не зламала
© Copyright: Валерия Зенинец, 2012
Свидетельство о публикации №112022611901
Свидетельство о публикации №112022611901
Рецензии