Моя солом’яна співучість
Згоріла в іменах людських,
Туманом вкуталися кручі,
Тривогою гостей простих.
Чужі для мене всі обійми
І поцілунки, як удар,
Шукали щастя подих спільний,
Але знайшли сліпий тягар.
Я винний сам у своїх муках,
Я не хотів, щоб будь-кого,
А вже тепер німіють руки
І не знайти тепла свого.
А вже тепер зникає доля
І важко йти по цій землі,
Останній раз собі дозволю
Згадати радості свої.
Як я любив, мене не зовсім,
Як я шукав свій ідеал,
І як шептала сіра осінь,
Що я не ту весь час кохав.
Але все те не повернути
І не згадати всі листи,
Для всіх я був чужий і скутий,
Для всіх не зміг рядки плести.
Тому сьогодні я відвертий
І не цікавить погляд твій,
Я не боюся рано вмерти
Під ніжний спогад юних мрій.
Моя солом яна спiвучiсть
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112022509568
Свидетельство о публикации №112022509568
Рецензии