Ми не тих обираємо милих,
Перехрестя безсмертних доріг
Не розкаже, кого ми любили
І чому я себе не зберіг.
Просто так це давно повелося
І змінити не зможе ніхто,
Сива мати за сином голосить,
Бо загинув він юним давно.
Бо не витримав тихої зради
І бідніла розбита душа,
Та життю був відверто він радий
І тому спадок свій залишав.
Хоч не тих обирав, та не стерлись
Почуття льодяного дощу,
Не відчув і амурні він стержні,
Але шепотом мовив: «Прощу».
І душа його часто прощала
Усіх тих, що не варті і слів,
Доля рвана не тих обирала
І зігріти він їх не зумів.
І тому, наче каменем з неба
Пролетіли бентежні роки,
І нічого йому вже не треба,
Своє щастя не зміг, не схопив.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112022509392
Свидетельство о публикации №112022509392
Рецензии