Щось маркітне в цьому реместві,
Не з утіхи йде йому початок.
Не зважай, – нам є про що мовчати
На годину добру чи й на дві.
Мовчимо, навіщо нам слова.
Там словами важко спілкуватись,
Де слова занадто вайлуваті, –
Ось такі-то, брате мій, дива.
Помовчім про те, що відбулось,
Хоч і мало статися звичайно.
Ні, пусте, я зовсім не печальний,
Це тобі насправді так здалось.
Світлий сум не схожий на печаль.
Інколи і в смуткові потреба,
Певне, й тим, хто в Господа на небі,
Хто в житті нічого не втрача.
От і все. Я навіть усміхнусь,
Щоб тобі мовчалось веселіше.
Знаєш, тиші прагну все частіше,
Бо в содомі цьому задихнусь.
____________
МаркIтний (діал.) – сумний.
На могилi брата
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112022403138
Свидетельство о публикации №112022403138
Рецензии