Ти цiлувалась з вiтром на свiтаннi...
Ховались ви обидва серед жита.
І пристрасно так, нібито востаннє,
він плечі обіймав твої відкрито.
Ось бачу гру його з твоїм волоссям,
але чомусь нітрохи не ревную.
Спокусник вміє заплітати коси?
Я в нього цю науку опаную.
І щоб він не казав тобі на вушко,
чи заглядав в блискучі оченята,
чи кликав за коханку чи подружку –
не матиме цей звабник-вітер свята.
Бо підхоплю любов свою на руки,
щоб десь у житі зникнути до ночі.
Послухай, мила – серце вже не стука.
Воно тремтить.
Бо знов кохання хоче...
Свидетельство о публикации №112022105734
Ты целовалась с ветром на рассвете,
скрывались вы в разливах жита.
И страстно так, как будто напоследок,
он плечи обнимал твои открыто.
Крутил умело ветер твои косы,
мелькали в жите ноги твои босы.
Но я его ни капли не ревную –
зато учусь «крутить напропалую».
Но чтобы он не говорил на ушко
и не глядел так нежно в глазки,
не звал тебя любимой и подружкой –
я искусителю устрою праздник…
Свою любимую возьму на руки,
чтоб сгинуть где-то в жите до полночи.
Не слышно боле в сердце стуков –
оно дрожит – любви, наверно, хочет…
Юрий Гардаш 08.10.2013 15:36 Заявить о нарушении
Михаил Исаевич 27.10.2013 21:42 Заявить о нарушении