Не питай ти мене, не питай,
чого в мене заплакані очі.
Як би можна дійти, де омріяний гай,
І блукати, блукати там до півночі
Не питай мене, так не питай,
я про все тобі сам розкажу.
Не веде мене більше дорога у рай,
зрозуміло, що я її вже не знайду.
Не питай мене, не питай,
чому птах вже давно зложив крила.
Чому сни покидають мене? Не гадай.
Не несуть мене більше небесні вітрила.
Не питай вже мене, не питай,
де душа моя спокій шукає.
Це я так – щось сказав невпопад,
бо й душі в мене більше немає.
Лежить солома стерта на підлозі,
в печі сирі дрова, що ледве тліють.
Життевий вихор крутить пилом по дорозі,
вихолодив сердце, останні заморозив мріі.
Черным по белому
© Copyright: Николай Бортник, 2012
Свидетельство о публикации №112022110776
Свидетельство о публикации №112022110776
Рецензии