Ти поспiшав

Не поспішай мене переконати,
Що встиг пізнати гіркоту розлук,
Що насолоди ти не зміг пізнати, -
Тремтіння пам'ятаю твоїх рук.

Із того дня минуло більше року,
А я і досі згадую щодня
Оті схвильовані незграбні наші кроки, -
Як жовтень нас з тобою поєднав…

Дерева сріблом мені стежку посипають,
І кожен крок нагадує тебе,
Вони про нас одне єдине знають, -
Що ми обманюєм чомусь самі себе.

Так поспішав мене переконати,
Що вже не сам, що вже мене забув,
Та зрозумів - було не варто поспішати,
Я рада, що нарешті все збагнув.

Та вже не варто щось мені казати,
Твоя то справа, - не суддя тобі,
Не намагайся зустрічі шукати,
Тепер вже почуття залиш собі…

Тепер вже вірити тобі навряд чи буду,
Лишень Спасибі, що отак навчив кохати,
Я вже пробачила, та зраду не забути…
Не намагайся собі виправдань шукати...

13 января 2011
Copyright © Оля Тигра 2012 Все права защищены