Бувае день

Буває день, коли я маю зупинитись,
Щоб просто озирнутись навкруги.
Коли життєво необхідно подивитись,
Чим зайняті і друзі, й вороги.

Напевно, хтось змінив свої потреби,
Комусь давно вже другом ти не є.
Та ви не згадуйте про сонце! Ой, не треба…
У мене сонце, знаєте, своє.

Буває мить, яка вирішує сім років,
Буває й день нема куди подіти.
Я зупиняюсь кожні двадцять кроків,
Аби подумати, заплакати, зрадіти,

Аби побачити, почути, зрозуміти,
Аби пізнати та створити, зберегти.
Одні закрити двері, інші відчинити.
Десь програю, аби перемогти.

Коли втрачаю розум, день такий буває,
Коли не маю сил піднятися з землі.
Коли я просто вже хотіти сил не маю,
Тоді думки з'являються сумні.

Буває день, коли зриваєшся зі скелі,
Донизу падаєш і розбиваєшся, і… все?..
Знову думки читаєш невеселі.
Одна лише: і знову не везе…

Якщо буває день, коли ти просто гинеш,
Зроби найважче – просто не роби дурниць.
Нічого тим собі в житті не зміниш,
Що книжки всі поскидаєш з полиць.

Закрити очі, лежачи вночі на ліжку –
Оце є вихід із дурного на очах.
Та хіба винна в тому твоя книжка,
Що ти не вмієш спати по ночах?

28 марта 2011 
Copyright © Оля Тигра 2012 Все права защищены