Домiвка кличе

Домівка рідна в гості кличе знову.
Рішила твердо: щоб там не було,
Поїду влітку я обов`язково
У чергову відпустку у село.

Зніму найперше туфлі на підборах,
На ганок речі кину нашвидку
І розстелю рядно під осокором -
Спочину хвильку в свіжім холодку.

А скуштувати найсмачнішу воду
Піду босоніж в берег навпрошки
З пустим відром через рясні городи,
Де гарбузиння лізе на стежки.

Зірву з капусти крадькома листочок,
Поки дід Кость не вгледів з-під бриля.
Бо гріх не випити води ковточок, -
Було б не варто й їхати здаля.

В старій криниці розживусь водою,
В котрій до ранку плавали зірки.
І водночас, де кладка під вербою,
Наріжу оберемок осоки.

Повідчиняю настіж вікна в хаті,
Підлогу чисту зіллям устелю,
Візьму з полиці глечики пузаті, -
Квітками мальви їх розвеселю.

Та серця стукіт буде рвати тишу
І струсить з вій просолену росу.
Нарву в саду я мамі стиглих вишень
І в пригорщі... на цвинтар понесу.