Гомоніли сумно вільхи
Голосом моїх дідів:
«Все зробив на світі, тільки
Від життя щось не радів».
Ще малим, коли коліна
Я збивав і кров текла,
Мама вже тоді старіла,
Опускалася рука.
Я не думав про майбутнє,
Про життя постійних мук,
Довгими здавались будні,
Швидкоплинні чари губ.
Страшно не було ніколи
За життя приблудних дум,
Я багатий так, що голий
І не взнаєш, де я йду.
Невеселий і немилий
Не скажу тобі слова,
Як любив я не під силу
І боліла голова.
Зараз наче не дивлюся,
Не хвилююсь за роки,
Богу більше не молюся,
Полем я пустив гріхи.
Не про ту писав постійно,
За рядок – монети блиск,
Та слова мої надійно
У життя твоє влились.
Не старий, хоч і не юний,
Сива в сутінках душа,
Головне, щоб твої струни
Відшукали свій аншлаг.
Головне, щоб ти зуміла,
Хай без мене, тут хто як,
Відданість медову тіла
Не продати у кабак.
Гомонiли сумно вiльхи
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021901434
Свидетельство о публикации №112021901434
Рецензии