Любов – прибічниця скорботи,
Терплячість щирої душі,
Вона кладе слова на ноти,
Їй смерть і зрада не страшні.
Щоб сонце землю полоскало,
Вона нектар йому дає,
Проміння людям довго слало
І серце нищило моє.
Щоб ти відчула, недоступна,
Що жар кохання не погас,
Любов буває часто згубна,
Тебе погубить ще не раз.
І вітер хай мені шепоче
Нехитру розповідь свою,
Проводив з нею світлі ночі,
А так і не сказав «люблю».
Прослав стежину непохитну,
Свідомість волею кував,
Тобі відправив чолобитну,
Що ти не любиш, я не знав.
Не знав, бо вірив і молився
В твою прихильність неминучу,
На себе потім часто злився,
Що грішну душу я замучив.
Замучив, бо та мить пориву
Собі ціну не день складала,
Я біг і головоньку сиву
Любов продажна в кут загнала.
Тоді важливе зрозумів:
Не любиш – навіть не старайся,
Любов не терпить темних слів,
А лівому не піддавайся.
Любов прибiчниця скорботи
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021901392
Свидетельство о публикации №112021901392
Рецензии