Небо сіре і мрячка нудить,
І дерева застигли в імлі.
Так тривогою серце студить
І немає розради мені.
І немає у кого спитати,
Чом життя все по тім'ячку б'є.
Я не можу іншою стати
Чи змінити життя моє.
Так і йду як раба у неволі,
Гіркі сльози застигли в очах.
А душа моя, наче в полоні,
Міцно душу стискує жах...
Небо с! ре! мрячка нудить...
© Copyright: Валентина Пащенко 2, 2012
Свидетельство о публикации №112021911498
Свидетельство о публикации №112021911498
Рецензии