Загубилася віра в майбутнє,
У кайданах повзуть голоси,
Насміхалися часто присутні,
Та нічого я в них не просив.
Я хотів, щоб без болю і крику
Тихо жити на грішній землі,
Що так просто я в тебе не зникну,
Бо любив дивні очі твої.
Але зайві насупились хмари
І дощі вже тепер – не дощі,
Водяні не проллють вони чари,
Не напоять дерева й кущі.
Будуть сухо на полі шептати
Жовті трави про горе своє,
Не навчився я двічі кохати,
І тому серце рідко так б’є.
І тому вже пройшли незабутні
Всі роки під акорди коси,
Насміхалися часто присутні,
Та нічого я в них не просив.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021800787
Свидетельство о публикации №112021800787
Рецензии